§1. Вступ[1]

Брате наш у Господі Ісусі! Святу Вечерю заснував Господь наш Ісус Христос. Послухай, як пише про це апостол Павло в першому листі до коринтян: “Бо прийняв я від Господа й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав і переломив, і сказав: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене”. Так само й чашу взяв Він і сказав: “Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові. Це робіть, коли будете пити, на спомин про Мене”. Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити – смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде. Тому той, хто їстиме хліб або питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла і крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, на осуд собі їсть і п’є!" (1 Кор. 11:23-29).

Тож для того, щоб ми могли проводити цю Святу Вечерю Господню для зміцнення нашої віри, ми спочатку повинні перевірити себе, бо маємо проводити це так, як заповідав нам Ісус саме на спомин про Нього.

§2. Самовипробування

Справжнє самовипробування, тобто перевірка самого себе, передбачає:

- по-перше, щоб кожен визнав свої гріхи та зіпсутість, підкорився Богу і зненавидів самого себе. Бо гнів Божий проти гріха настільки великий, що Господь не може залишити його непокараним, тому й покарав через Свого Улюбленого Сина Ісуса Христа, Який прийняв жорстоку і ганебну смерть на хресті;

- по-друге, щоб кожен пильно прислухався до свого серця і переконався, чи він вірить у те, що Бог справді обіцяв прощення всіх гріхів лише через страждання та смерть Ісуса Христа і що праведність Ісуса Христа наповнить нас так, ніби ми самі завжди були праведними та самі розплачувалися за свої гріхи;

- по-третє, щоб кожен запитав у своєї совісті, чи він справді бажає бути вдячним Богові та всім життям служити Йому й уникати всякої ворожнечі, ненависті та заздрості, жити в любові та єдності із ближнім своїм.

§3. Запрошення та попередження

Бог милостиво приймає всіх тих, хто отак перевіряв самого себе, тож такі люди можуть брати участь у Вечері Господній.

А той, хто їсть і п’є, не розважаючи про тіло Господнє, буде осуджений.

Отже, згідно із наказами Христа та апостола Павла, маємо застерігати всіх тих, хто винен у таких гріхах, які не дають доступу до столу Господнього. Царства Божого не успадкує той, хто:

– відмовляється вірити лише в єдиного Бога;

– служить Йому не так, як Він того хоче, а по-своєму;

– злословить на Господа або богохульствує;

– рідко відвідує богослужіння, зневажаючи Слово Боже і святість таїнств;

– не поважає своїх батьків та інших, що керують ним;

– руйнує людське життя та плекає ненависть до ближнього, не бажаючи жити з ним у мирі;

– одружений чи не одружений, але не зберігає своє тіло у чистоті;

– краде, марнотратствує та надмірно накопичує добро, займається розпустою;

– обманює, лихословить та пліткує;

– відтак словами та поведінкою виказує безбожність, ведучи пропаще життя.

І поки вони грішитимуть, жоден із них не доторкнеться до їжі, яку Ісус призначив лише Своїм вірним, а суд та покарання будуть ще жахливішими для них (1 Кор. 6:9,10).

Але, любі брати та сестри, це не означає, що потрібно розчаровувати тих, хто тільки-но покаявся або ще сумнівається у своїй вірі, думаючи, що лише безгрішні можуть брати участь у Святій Вечері. Ми не приходимо на Вечерю, щоб проголошувати свою досконалість та праведність. Навпаки, ми шукаємо своє життя в Ісусі й усвідомлюємо, що ми самі в собі мертві. Ми також усвідомлюємо всі свої гріхи та помилки. Наша віра не така вже й досконала, і ми не служимо Господу із такою ревністю, якої Він чекає від нас. Кожен день ми повинні боротися із нашим маловір’ям та гріховними бажаннями плоті. І так, завдяки милості Духа Святого, ми вибачаємося за всі наші помилки і бажаємо боротися з безвір’ям та жити згідно із заповідями Божими. Тож, ми можемо бути цілком упевнені, що ні гріх, ні слабкодухість, які ще залишилися в нас, не можуть заважати нам наближатися до Бога і брати участь у Святій Вечері.

§4. Пам’ять про Ісуса Христа

Тож з’ясуймо, навіщо Господь запровадив Святу Вечерю. Беручи участь у ній і споживаючи Христові дари, ми згадуємо про Нього. По-перше, Господа нашого Ісуса послав на землю Отець Його, згідно з пророцтвами у Старому Заповіті, і Він прийняв наше тіло та кров.

Із самого початку життя Свого й до кінця життя на землі Він терпів за нас гнів Божий, через який ми померли б назавжди. Завдяки Своїй покорі Він став уособленням праведності для нас і виконав замість нас Божий Закон. Він палко молився, коли від сили наших гріхів та гніву Божого кривавий піт зрошував Його чоло й падав на землю в саду Гетсиманському (Луки 22:44). Він був призначений Богом звільнити нас від усіх гріхів. Він витримав численні образи, щоб ми ніколи не зазнали такого сорому. Він, безвинний, був засуджений на смерть, щоб ми були виправдані на Божому суді (Кол. 2:14). Він навіть дозволив розіп’яти на хресті Своє святе тіло, щоб розірвати кайдани гріха, в яких ми перебували. Він перебрав наше прокляття на Себе, щоб звільнити нас від усіх обвинувачень проти нас (Гал. 3:13, 14). На хресті Він був принижений тілесно і духовно, витерпів нестерпний біль і глибокий сором. Вмираючи, Ісус скрикнув на повен голос: “Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт. 27:46). Це щоб Бог прийняв нас і ніколи вже не залишав самих. Отже, Своєю смертю та пролитою кров’ю Він започаткував новий і вічний завіт – завіт благодаті, промовивши: “Звершилося!” (Ів. 19:30).

§5. Впевненість

Щоб ми твердо могли вірити, що причетні до завіту благодаті, Господь Ісус Христос під час Свого останнього святкування Пасхи запровадив Святу Вечерю.

Він узяв хліб і, ламаючи на шматки, роздав його Своїм учням як згадку про Себе, промовивши: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене!” (1 Кор. 11:24). Так само, коли Вечеря закінчилася, Він узяв чашу та сказав: “Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй Крові” (1 Кор. 11:25). Це означає: “Як часто ви їстимете цей хліб і питимете це вино, так і будете пам’ятати і переконуватися в Моїй щирій любові та відданості вам. Це запорука того, що Я віддав Своє тіло та пролив Свою кров за вас, інакше б ви переживали вічну смерть. Я годую ваші голодні й висушені душі Своїм розп’ятим тілом і пролитою кров’ю для вічного життя, що таке ж реальне, як хліб, який Я розламав у вас на очах, та вино, що дав вам на спомин про Мене, для вашого спасіння”.

Свята Вечеря Господа нашого Ісуса Христа допомагає нам усвідомити, що Він направляє нашу віру і вірить у Свою бездоганну жертву, принесену на хресті, яка стала нашим єдиним спасінням. Ось чому Він став єдиною справжньою їжею та напоєм вічного життя для наших зголоднілих душ (Євр. 9:12).

Завдяки Своїй смерті Він виявив справжню причину нашого голоду й мізерності, якою є гріх, та здобув нам живодайного Духа (Дії 2:33).

§6. Єдність із Христом

Через цей Дух, що перебуває і в Христі, і в нас як членах Його, ми маємо змогу спілкуватися по-справжньому з Господом, розділити з Ним усі Його багатства, вічне життя, праведність та славу (Рим. 8:11).

§7. Єдність із громадою

Цим самим Святим Духом ми пов’язані братерською любов’ю як члени одного тіла. Як казав апостол Павло: “Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного” (1 Кор. 10:17). Так як один хліб випечено з великої кількості зерна, а одну склянку вина виготовлено із декількох грон, так і ми об’єдналися з Христом у вірі та утворили єдине тіло. За прикладом Ісуса, Який перший полюбив нас, ми будемо любити один одного та виявляти свою любов не лише на словах, а й на ділі (1 Ів. 4:10, 11, 19).

§8. Очікування приходу Христа

Отже, Ісус Христос наказав нам проводити Святу Вечерю, аж доки Він прийде. Ми отримаємо безмежну радість від Вечері, як і обіцяв нам Ісус, чекаючи із нетерпінням на шлюб Агнця, коли Він питиме разом із нами нове вино в Царстві Свого Отця (Марка 14:25).

Тож радіймо та веселімось і прославляймо Господа, бо скоро настане шлюб Агнця. І нехай Всемогутній небесний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа допоможе нам у цьому через Свого Святого Духа (Об. 19:7). Амінь.

Щоб отримати це, схилімося перед Богом і звернімося до Нього в молитві справжньої віри.

§9. Молитва

Милосердний Боже й Отче, ми дякуємо Тобі, що через цю Вечерю ми зберігаємо святу пам’ять про жорстоку смерть Сина Твого Ісуса Христа. Перебувай у наших серцях, щоб віра в Ісуса, Сина Твого, зміцнювалася все більше й більше. Зроби так, щоб наші серця, що покаялись, могли живитися Його тілом та кров’ю, тобто Ним, бо Він - єдиний наш небесний хліб. Допоможи нам жити праведно, а не в гріхах, щоб Ісус перебував у нас, а ми - в Ньому.

Дозволь нам стати щирими учасниками Нового й Вічного Завіту – завіту благодаті, щоб ми не сумнівалися в тому, на що є воля Твоя. Ти назавжди залишишся нашим милосердним Отцем, ніколи не згадуючи нам наші гріхи, а обдаровуючи нас духовно і тілесно як Своїх дітей та спадкоємців. Обдаруй нас милістю Своєю, щоб ми могли нести свій хрест із радістю, зректися самих себе та визнати нашого Спасителя. Допоможи нам через Святого Духа в горі й радості очікувати приходу Господа нашого Ісуса Христа, Який зійде з небес, щоб змінити наше недостойне тіло на подібне до Його, величне тіло, і забрати нас із Собою назавжди.

Молитва “ОТЧЕ НАШ”:

“Отче наш, що єси на небесах!

Нехай святиться Ім’я Твоє,

нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля твоя

як на небі, так і на землі.

Хліба нашого насущного

дай нам сьогодні.

І прости нам провини наші,

як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу,

але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки”.

Амінь.

§10. Віросповідання

Давайте зараз визнаємо нашу християнську, беззаперечну, апостольську віру

(пастор або всі члени церкви вголос промовляють або співають Апостольський або Нікейський символ віри).

§11. Настанови

Брати та сестри! Щоб ми могли вживати Ісуса, справжній небесний хліб, ми не повинні чіплятися за видимі символи хліба та вина, а піднести свої серця до небес, де Ісус, наш Посередник, сидить праворуч Свого Отця Небесного (Рим 8:34). Тож не сумнівайтесь у тому, що наші душі живитимуться через тіло та кров Христову за допомогою Духа Святого, і ви можете бути так упевнені у цьому, як отримуєте святий хліб і вино на спомин про Христа.

§12. Причащання

Пастор або священнослужитель, розламуючи хліб, промовляє:

“Хліб, який ми розламали, є нашою спільнотою з Христовим тілом. Візьміть, їжте, пам’ятайте і вірте, що тіло Христове було розп’яте для повного прощення всіх наших гріхів”.

Подаючи чашу, також промовляє:

“Чаша благословення, за яку ми щиро дякуємо, є зв’язком із Христовою кров’ю. Візьміть і пийте кожен і пам’ятайте, що дорогоцінна кров Ісуса була пролита для повного прощення наших гріхів”.

(під час причащання можна зачитати уривок із Писання, який відповідає церемонії, і заспівати псалми або пісню хвали).

§13. Уславлення

(після церемонії причащання священнослужитель говорить):

“Брате наш у Господі Ісусі, прославимо Ім’я Господнє за те, що Він живить і зміцнює наші душі за Своїм святим столом. Нехай кожен промовить у своєму серці:

“Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє – святе Ймення Його. Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його! Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє. Від могили життя твоє Він визволяє, Він милістю та милосердям тебе коронує” (Пс. 103:1-4).

“Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо стоїть небо над землею, – велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він  віддалив  від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його…” (Пс. 103: 8-13).

“Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, –як же не дав би Він нам із Ним і всього?” (Рим 8:32).

“Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його” (Рим. 5:8-10).

Тож моє серце й уста промовлятимуть хвалу Господу відтепер і надалі. Амінь”.

§14. Подяка

Милосердний Боже і Отче, ми дякуємо Тобі, що з безмежної ласки Своєї Ти дав нам Свого Однородженого Сина як нашого Спасителя. Ми дякуємо Тобі, що Він став жертвою за наші гріхи, нашою їжею і напоєм вічного життя.

Ми дякуємо Тобі, що Ти подарував нам справжню віру, через яку ми маємо ці великі привілеї. Через Свого Сина Ти запровадив Святу Вечерю, щоб зміцнювати нашу віру. Ми просимо Тебе, справедливий Боже й Отче, щоб Ти через Святого Духа благословив усіх нас і сприяв нашому зміцненню в справжній вірі та єдності із Христом, Твоїм улюбленим Сином, в Ім’я Якого ми молились. Амінь.

Це переклад літургійної форми, яка використовується Реформатськими церквами в Нідерландах. Її походження відносять до часів Реформації.